Стор.

На виконання відповідних розпоряджень Президента України та постанови Кабінету Міністрів України розроблена Національна програма екологічного оздоровлення басейну ріки Дніпро та поліпшення якості питної води (далі - Національна програма), яка 27 лютого 1997 року була розглянута на Верховній Раді України і затверджена.

Основною метою Програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження.

Вперше в Україні розроблена та реалізується загальнодержавна екологічна програма, в основу якої покладено басейновий принцип вирішення основних завдань. Програма розроблена з урахуванням світового досвіду розв'язання екологічних проблем значних водних об'єктів: Великих Озер, басейнів річок Рейну, Темзи, Сени тощо.

Поліпшення екологічного стану річок України, зокрема, басейну р. Дніпро та якості питної води є одним із найважливіших пріоритетних завдань діяльності Уряду та Мінекобезпеки щодо забезпечення економічної та екологічної безпеки країни, визначеним у Посланні Президента України Леоніда Кучми для Верховної Ради “Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 – 2004 роки”, а виконання заходів Національної програми є важливою складовою в формуванні та реалізації екологічної політики України на шляху до її сталого розвитку.

Формування та реалізація щорічних першочергових заходів Національної програми здійснюється з урахуванням таких принципів:

• Національна програма має забезпечувати реалізацію Основних напрямів державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки у басейні Дніпра, затверджених постановою Верховної Ради України від 5.05.98 р. №188/98 - ВР;
• Національна Програма розглядається як засіб координації діяльності багаточисельних учасників процесу екологічного оздоровлення Дніпра і вирішення широкомасштабних регіональних проблем шляхом залучення коштів різних інвесторів, вона включає низку регіональних програм екологічного оздоровлення басейну Дніпра, розроблених обласними державними адміністраціями на єдиних методичних засадах;
• в реалізації Національної Програми беруть участь не тільки центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, але і суб'єкти господарювання, підприємницькі структури, наукові та громадські організації;
• Національна Програма має сприяти концентрації зусиль областей, розташованих в басейні Дніпра для підготовки та реалізації загальнобасейнових заходів;
• Національна програма є важливою складовою Програми діяльності Кабінету Міністрів України, вона займає важливе місце в загальній системі заходів щодо забезпечення соціально-економічного розвитку країни та тісно пов'язана з іншими державними цільовими програмами, що діють на території басейну Дніпра;
• керівництво реалізацією Національної програми здійснюється через органи центральної та місцевої виконавчої влади та державні управління екологічної безпеки областей басейну Дніпра.

В підготовці та наданні інформації до узагальненої доповіді про хід реалізації Національної програми у 1999 році взяли участь установи і спеціалісти Мінекобезпеки, Мінекономіки, Держбуду, Держводгоспу, Геолкому, Гідрометкому, Держкомзему, Держкомлісгоспу, Національної академії наук, обласних та Київської міської державних адміністрацій, Міжнародного фонду Дніпра, інших міністерств і відомств, громадських організацій.

Основна діяльність щодо забезпечення реалізації Національної програми в 1999 році була зосереджена на:

реалізації першочергових заходів для зменшення забруднення водних джерел басейну та відновлення і збереження природних ресурсів;

розробленні та виконанні першочергових заходів організаційного, законодавчого, нормативно - методичного та інформаційного забезпечення Програми;

створенні вперше в країні на рівні Кабінету Міністрів України басейнового органу з проблем екологічного стану ріки Дніпро та якості питної води із широким залученням керівників представницьких (центральних та регіональних), громадських та наукових органів;

розробленні регіональних програм екологічного оздоровлення басейну Дніпра на єдиних методичних засадах;

розробленні та початку реалізації Комплексної програми науково-дослідницьких робіт з екологічного відродження басейну Дніпра;

активізації зусиль міністерств і відомств, обласних та міських державних адміністрацій, підприємств і громадських організацій на виконання завдань, встановлених Національною програмою;

залученні міжнародної технічної допомоги та інвестицій для відродження Дніпровської басейнової системи.

В 1999 році статистичні звіти про використання води по формі 2 ТП- водгосп в басейні Дніпра надали 7947 підприємств і організацій.

В 1999 році в басейні Дніпра забрано 11544 млн. куб. м води з природних джерел, в тому числі: 10376 - з річок, озер, водоймищ; 1168 - з підземних джерел (на період розробки Національної програми в 1995 році – 14,6 млрд. куб. м)

Збільшився забір води в Запорізькій області - на 453 млн. куб. м, Київській - на 244, Полтавській - на 69, Херсонській - на 46 млн. куб. м та деяких інших областях. Зменшився забір води у Дніпропетровській області - на 89 млн. куб. м, Житомирській - на 2,9 млн. куб. м.

Загальний обсяг використаної води протягом 1999 року складав 9139 млн. куб. м, що на 637 млн. куб. м більше, ніж у попередньому році.

Водними ресурсами Дніпра забезпечується 63 відсотка водопотреб України (48 відсотків – госпобутових, 67 – виробничих і 76 відсотків – на зрошення земель).

В 1999 році в басейні Дніпра використано 581,8 млн. куб. м стічних вод та 72,7 млн. куб. м колекторно- дренажних вод.

Безповоротне водоспоживання по відношенню до природних водних об’єктів становило 5479 млн. куб. м.

В 1999 році в поверхневі водні об’єкти скинуто 5881 млн. куб. м стічних, шахтних і колекторно- дренажних вод, в тому числі стічних 5871 млн. куб. м., 230 млн. куб. м стічних і колекторно- дренажних вод відведено в накопичувачі, пониження і впадини. Частина колекторно- дренажних вод і відпрацьованих вод ДРЕС / 17,62 млн. куб. м/ скинута в канали і використана повторно, в основному для зрошення. Крім того, скинуто 178 млн. куб. м транзитної води. В порівнянні з 1998 роком скид стічних вод збільшився на 755 млн. куб. м.

Без очистки скинуто 280,9 млн. куб. м /на 26,5 млн. менше ніж у минулому році/, недостатньо-очищених - 1540 млн. куб. м /на 32 млн. куб. м менше/, нормативно- чистих без очистки 3494 млн. куб. м /на 797 млн. куб. м більше/, нормативно очищених – 566, 7 млн. куб. м / на 16,8 млн. куб. м більше /.

Найбільші об’єми забруднених стічних вод скинуті м. Києвом - понад 502 млн. куб. м /це ДКО "Київводоканал”, Дніпропетровською -майже 720 млн. куб. м і Запорізькою областями - 317 млн. куб. м. Інші області скидають від 2,4 млн. куб. м до 36 млн. куб. м.

Спостереження за станом забруднення поверхневих вод в басейні Дніпра за гідрохімічними показниками проводились Гідрометкомом України на 37 річках і 6 водосховищах Дніпровського каскаду в 78 пунктах і на 131 створі, за гідробіологічними показниками - на 8 річках, 6 водосховищах в 32 пунктах і на 61 створі.

За даними гідрохімічних спостережень в 1999 році характерними забруднюючими речовинами річок та водосховищ в басейні Дніпра були сполуки азоту, нафтопродукти, феноли та сполуки важких металів. Випадків екстремально високого забруднення на водних об'єктах басейну в 1999 році не спостерігалось.

В 1999 році на 31 водному об'єкті відмічено 539 випадків високого забруднення (ВЗ) поверхневих вод по семи інгредієнтах (в 1998 році – 430, в 1997 році - 411 випадків)

Рівень В3 передбачає перевищення гранично-допустимих концентрацій (ГДК) в 10 і більше разів для всіх інгредієнтів, а для фенолу, нафтопродуктів і міді - в 30 і більше разів.

Найбільший рівень забрудненості серед річок басейну Дніпра відмічено на наступних водних об'єктах: Горинь, Устя, Тетерів, Унава, Десна, Рось, Псел, Ворскла, Самара, Вовча.

Мінералізація більшості річок не перевищувала норму і змінювалась в межах 186-975 мг/л, за винятком річок Орель, Самара, Вовча, Солона, де вона становила 1425-3470 мг/л. На мінералізацію цих річок впливають фізико-географічні умови району, де значна доля підземних вод з підвищеною мінералізацією.

Середньорічний вміст основних забруднюючих речовин перевищував допустимі норми, а по деяких інгредієнтах був на рівні високого забруднення (тобто коли концентрації були вище 10 ГДК) і складав по азоту амонійному 1-4 ГДК, азоту нітритному - 1-5, нафтопродуктах - 1-27, фенолах - 1-7, сполуках міді - 1-23, сполуках цинку - 1-26 і марганцю - 1-19 та хрому шестивалентного -1-12 ГДК.

В 1999 році спостерігались випадки високого забруднення азотом амонійним - 13 ГДК на річці Тетерів, азотом нітритним - 11-13 ГДК на рр. Тетерів, Псел, нафтопродуктами - 31-70 ГДК на рр. Тетерів, Ірша, Унава, сполуками міді - 31-52 ГДК на рр. Горинь, Тетерів, Гнилоп'ять, Псел, Вовча. Найбільша забрудненість сполуками цинку, марганцю та хрому шестивалентного спостерігалась на ділянці р. Дніпро у с. Неданчичі, на рр. Прип'ять, Горинь, Устя, Тетерів, Гнилоп'ять, Ірпінь, Унава, Десна, Рось, Сула, Псел, Ворскла, Самара, Вовча. Максимальні концентрації досягали по сполуках цинку - 15-86 ГДК, марганцю - 10-87 ГДК, хрому шестивалентному - 11-49 ГДК.

Всього по річках басейну Дніпра відмічено 265 випадків високого забруднення (ВЗ), здебільшого по сполуках важких металів (табл. 1).

У порівнянні з попереднім роком у воді річок басейну Дніпра дещо збільшився вміст нафтопродуктів та сполук марганцю. Вміст інших забруднюючих речовин не зазнав значних змін.

Спостереження за станом забруднення поверхневих вод по гідрохімічних показниках здійснювалися на 6 водосховищах: Київському, Канівському, Кременчуцькому, Дніпродзержинському, Дніпровському і Каховському.

Вміст розчиненого у воді кисню був задовільний і знаходився в межах 6,1-11,4 мг Оз/л. Мінералізація не перевищувала норму і була в межах 264-483 мг/л. В 1999 році відмічено забруднення Канівського, Кременчуцького, Дніпродзержинського, Дніпровського водосховищ сполуками азоту. Середньорічні концентрації були на рівні 1-2 ГДК.

В Київському, Канівському та Кременчуцькому водосховищах відмічені високі концентрації нафтопродуктів. Середньорічні концентрації були на рівні 3-18 ГДК (максимальні 31-62 ГДК).

Середньорічний вміст фенолів у воді дніпровських водосховищ складав 1-5 ГДК.

В 1999 році спостерігалось перевищення допустимих норм по сполуках важких металів по всьому каскаду дніпровських водосховищ. Середній вміст сполук міді був на рівні - 1-8 ГДК, сполук цинку - 1-10 і марганцю - 1-24, хрому шестивалентного -1-28 ГДК (тобто на рівні високого забруднення - ВЗ). Максимальні концентрації були на рівні 61 ГДК по сполуках міді, 16-48 по сполуках цинку, 10-72 - по сполуках марганцю, 10-32 ГДК - по хрому шестивалентному.

Всього по каскаду дніпровських водосховищ відмічено 274 випадки ВЗ, із них 260 - по важких металах. Кількість їх у воді Київського, Канівського, Кременчуцького та Дніпровського водосховищ найбільша (табл. 2).

У порівнянні з 1998 роком у воді Київського та Канівського водосховищ підвищився вміст нафтопродуктів. Наряду з цим зменшився вміст азоту амонійного у воді цих водосховищ, а також сполук марганцю в Київському та Дніпродзержинському водосховищах.

Таблиця 1

Таблиця 2

Комплексна оцінка стану екосистем за гідробіологічними показниками засвідчила антропогенну екологічну напругу практично на усіх контрольованих водних об'єктах. Оцінка проводилась згідно "Методики екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними категоріями" (Мінекобезпеки, 1998 р.)

Стан планктонних угруповань р. Тетерів в районі м. Житомира характеризувався антропогенною екологічною напругою.

Стан планктонних угруповань р. Десна на ділянці м. Чернігова свідчив про антропогенну екологічну напругу.

В цілому води річки відповідали вимогам 2-3 класу, 3-4 категорії якості вод, Р-мезосапробної зони. В зимовий період води річки характеризувалися як оліготрофні, влітку - ев-політровні, взимку - мезотрофні.

Кількісний і якісний склад фітопланктону р. Рось в межах м. Біла Церква був значно багатшим у порівнянні з попереднім роком. Як і в 1998 році. зростання чисельності відбувалося за рахунок розвитку синьозелених водоростей, які в серпні складали 62-92% від загальної чисельності. Найсприятливіші умови для розвитку альгофлори спостерігалися на ділянці 3 км нижче міста. Зоопланктонні угруповання характеризувалися нестабільністю і нестійкістю. В червні розвиток високосапробної коловертки Rotarіа neptunіа (до 25%) свідчив про високий рівень забруднення вод річки в цей період.

Розвиток альгофлори у воді каскаду дніпровських водосховищ був невисокий. Навесні домінуюче положення належало водоростям діатомового комплексу. В літньо-осінній період провідне місце зайняли синьозелені водорості. Але високого розвитку вони не досягали.

В зоопланктонному угрупованні у верхів'ї Київського водосховища провідна роль належала коловерткам, а в середній та нижній - кладоцерам. В Канівському водосховищі у всі строки спостережень домінували циклопіди, а на Каховському основу зоопланктоценозу складали личинки моллюска дрейсени.

Переважаючий тип трофності - мезотрофно-евтрофні, лише на Дніпровському вдсх. - оліготрофні.

У порівнянні з минулим роком суттєвих змін якості води контрольованих водних об'єктів в басейні Дніпра за гідробіологічними показниками не спостерігалось.

В цілому, аналіз даних моніторингу вказує, що стан водних об'єктів басейну Дніпра, особливо в районах великих міст, залишається несприятливим.

Моніторинг в частині радіологічних і гідрохімічних спостережень в басейні р. Дніпро в 1999 р. здійснювався також установами Держводгоспу, а саме, службами Дніпровського БВО, Волинського, Рівненського, Тернопільського, Житомирського, Сумського, Дніпропетровського і Київського облводгоспів, Хмельницького, Кіровоградського, Миколаївського відділів КВВР на території 15 областей, які займають 2/3 території України. Координація робіт і узагальнення матеріалів покладено на Дніпровське басейнове водогосподарське об'єднання.

Згідно з затвердженою програмою в басейні Дніпра контролювалась якість води 7 великих водосховищ (6 водосховищ Дніпровського каскаду і Карачунівське водосховище на р. Інгулець), 34 річок в місцях основних водозаборів і прикордонних зонах, 7 каналів, 19 зрошувальних систем а також технологічних водойм (ставки-охолоджувачі), зворотних (стічних) вод атомних станцій, які мають вихід у водойми басейну Дніпра і поверхневих вод в зонах впливу скидів зворотних вод АЕС.

Контроль якості води виконувався з трьох радіологічних і 20 - 30 гідрохімічних показників в 122 створах, в тому числі в 6 створах 30-км зони ЧАЕС.

Основними забруднюючими елементами води Дніпра і його приток є біогенні елементи - органічні і азотні сполуки, залізо, які надходять з болотистих територій водозбору верхнього Дніпра і його приток Прип'яті і Ужа і утворюються в слабопроточних водосховищах каскаду внаслідок їх сильного "цвітіння". Найбільше біогенне забруднення з усіх водосховищ каскаду залишилось в Київському водосховищі.

Різке наростання грунтової складової в сумарній величині стоку і підвищення органічного забруднення води спостерігалось в зимовий період 1998-1999 років. Погіршились і деякі інші показники якості води Київського та інших водосховищ дніпровського каскаду, що викликало неабияку тривогу комунальних служб міст Придніпров'я.

Підвищився вміст нафтопродуктів в водах Дніпродзержинського і Дніпровського водосховищ. В інших водосховищах Дніпровського каскаду вміст в воді нафтопродуктів залишився на рівні минулого року.

Концентрація важких металів в поверхневих водах басейну, за винятком заліза загального, не перевищувала норм СанПіН 4630-88 для господарсько- питного користування.

Гідрохімічний стан приток нижнього Дніпра річок Орілі, Самари, Інгульця, які мають високу природну мінералізацію води, постійно погіршується внаслідок незадовільної господарської діяльності підприємств видобувної промисловості. Забрудненість води мінеральними солями, органічними і азотними сполуками, нафтопродуктами залишається тут дуже високою. В 1999 р. літня спека поглибила екологічну кризу на цих річках. Зниження в воді розчиненого кисню, збільшення забрудненості органікою сприяло виникненню епідеміологічної ситуації.

За своїми характеристиками дніпровська вода перед подачею споживачу потребує додаткової очистки: фільтрації, коагуляції, обеззаражування.

Аналіз сучасної гідрометеорологічної ситуації в басейні Прип'яті та отримані експериментальні дані дозволяють вченим Українського науково – дослідного гідрометеорологічного інституту зробити попередній прогноз про підвищення надходження гумусових речовин в Київське водосховище навесні 2000 року, однак у концентраціях набагато нижчих за тих, що спостерігались у 1998- 99 роках.

Разом з тим, згідно з висновками вчених УкрНДГМІ у наступні 8 - 10 років існує висока ймовірність підвищеної водності річок України, що пов'язано з глобальними атмосферними процесами. В поєднанні із значним підійманням грунтових вод на всій території вод країни ймовірність можливого повторення зазначених екологічних ускладнень у дніпровських водосховищах і найближчими роками дуже велика. В результаті, збільшення вмісту органічних речовин, відповідне зменшення фітопланктону та розчиненого кисню у воді призведе до значного зниження здатності річкових екосистем до самоочищення, і як наслідок, до погіршення їх екологічного стану, збільшення витрат комунального господарства на підготовку якісної питної води тощо.

За результатами відомчого моніторингу, який здійснювався санепідслужбою Міністерства охорони здоров'я України, в 1999 р. вода р. Дніпро в межах України в цілому характеризувалася помірним ступенем забруднення (по класифікації СанПіНу 4630 – 88 "Санитарные правила и нормы охраны поверхностных вод от загрязнения") і відповідала в основному 2 класу поверхневих джерел водопостачання (по класифікації ГОСТ 2761-82 “Источники централизованного хозяйственно-питьевого водоснабжения”).

Пріоритетними забруднювачами води Дніпра є органічні речовини, нафтопродукти, феноли, важкі метали та біологічне забруднення.

Значна кількість органічних сполук (перевищення санітарних норм за різними показниками коливається з межах 1,1 - 4 рази), яка реєструється практично в усіх створах спостереження, негативно позначається на якості питної води. Очисні споруди водопроводів вже не в змозі перешкодити їх попаданню в питну воду. Застосування хлору в технології водопідготовки при наявності великої кількості органічних сполук призводить до створення небезпечних для здоров'я людини хлорорганічних сполук.

Значний об'єм стічних вод, в тому числі і недостатньо очищених, що скидаються у р. Дніпро, приводить до забруднення води умовно-патогенними мікроорганізмами кишкової групи, а також патогенними бактеріями та вірусами. Тривогу викликає ріст відсотка нестандартних проб води з виділеними збудниками інфекційних захворювань, в основному за рахунок вірусного забруднення води ріки.

За даними відомчого моніторингу найбільш забрудненим є Середній Дніпро. Ділянками, в яких систематично рівень вмісту практично всіх показників значно перевищує середній по річці, а концентрація деяких речовин досягає і значно перевищує граничне допустимі рівні, є Дніпро у м. Києва нижче випуску стічних вод Бортницької станції аерації, Дніпродзержинське водосховище в межах Полтавської області (гирло річок Псьол та Ворскла) та Дніпровське водосховище (Дніпропетровська область).

Оцінюючи санітарно- епідемічну ситуацію, яка склалася на території держави, санепідслужбою України констатується, що все населення України в тій чи іншій мірі підлягає впливу дії шкідливих факторів (фізичної, хімічної та біологічної природи). Зокрема, таким фактором ризику стає вживання питної води, як централізованих так і децентралізованих джерел водопостачання.

Невідповідність якості питної води нормативним вимогам поряд з забрудненнями, які не передбачені стандартом для контролю та іншими факторами, є однією з причин поширення в державі інфекційних (вірусний гепатит А, черевний тиф тощо) та соматичних захворювань (жовчо - кам'яна, сечо - кам'яна, серцево-судинні, виразкова хвороби та ряду інших).

Під наглядом санепідслужби України в 1999 році знаходилось 21505 джерел централізованого водопостачання (1052 комунальних, 5832 відомчих та 8397 сільських водопроводів) і 140498 джерел децентралізованого водопостачання (135686 колодязів, 1012 каптажів та 3800 артезіанських колодязів).

Не відповідали гігієнічним нормам 11,03% комунальних, 5,56% відомчих та 10, 34% сільських водопроводів.

В басейні Дніпра, по комунальних водопроводах найбільший відсоток відхилень від середнього по державі (11,03%) спостерігався в Хмельницькій (32,43%), Рівненській (26,32%), Полтавській (25%), Житомирській (21,05%) областях.

По сільських водопроводах відсоток відхилень від середнього по державі (10,34%) значно перевищує в Полтавській (17,54%), Миколаївській (16,81 %) областях.

В Київській області з загальної кількості сільського населення централізованим водопостачанням забезпечено 40% населення. Особливе занепокоєння викликає стан водопроводів в 202 селах, де побудовано житло для переселенців з Чорнобильської зони. Більшість з них потребує капітального ремонту та реконструкції, а якість води, що подасться населенню, не відповідає стандарту.

Значна кількість водопроводів в областях експлуатувалася з порушенням санітарних норм і правил, як комунальних, відомчих, так і сільських. На ряді водопроводів, не виключаючи і комунальних, відсутні зони санітарної охорони (ЗСО). Відсутність ЗСО біля джерел централізованого водопостачання є причиною 76,7 відсотків невідповідності водопроводів централізованого водопостачання санітарним нормам.

Зростаюче погіршення стану водопровідних мереж в областях України призвело до збільшення бактеріального забруднення питної води.

На мікробне забруднення досліджено по Україні 319280 проб питної води із джерел централізованого водопостачання, не відповідало гігієнічним вимогам - 6,16%. Найбільший відсоток реєструвався в Тернопільській 12,08 (1997 р. - 11,73%). Миколаївській областях - 10,19% (1997 р. - 10,3%, ).

Для зміни положення на краще слід розробити та реалізувати низку відповідних заходів, питома вага кожного з яких повинна визначатися за критерієм забезпечення населення якісною питною водою з максимальним ефектом по захисту здоров'я людини.

За даними Держбуду Україна порівняно з розвинутими країнами світу має досить високий рівень забезпечення населення централізованим водопостачанням. Середня норма водоспоживання по країні становить 320 л/добу і з урахуванням технологічних витрат та витоків води по окремим великим містам (Київ, Запоріжжя, Чернігів тощо) в 2-3 рази перевищує аналогічний показник країн ЄС.

Централізованим водопостачанням забезпечено населення всіх міст країни, 86,4 відсотка селищ міського типу, тобто понад 70 відсотків населення України. Виробнича потужність усіх централізованих водопроводів становить 25,7 млн. куб. метрів води на добу, в тому числі підприємств комунальної власності 14,9 млн. куб. метрів на добу. Протяжність комунальних водопровідних мереж складає 78, 8 тис. км.

Водночас в більшості обласних центрів вода подається за графіком. Ще однією із проблем є те, що переважна більшість діючих споруд водопостачання побудовані в 60-70 роки згідно із застарілими будівельними нормами; технології та обладнання, за якими запроектовані споруди, вже не в змозі забезпечити належну якість води.

Будівництво централізованих систем водопостачання всі роки випереджало введення потужностей каналізації, що призвело до диспропорції потужностей водопроводу та каналізації, погіршувало екологічний стан водойм та здійснювало негативний вплив на якість питної води. Крім того з кожним роком зменшувались обсяги капітальних вкладень в розвиток систем водопостачання та водовідведення, при цьому збільшувалась невідповідність складу споруд та технологій водопідготовки прогресуючому погіршенню якості джерел водопостачання.

Оскільки нове будівництво практично не здійснюється і не виконується повному обсязі планово-попереджувальний ремонт, то все це призвело до різкої погіршення технічного стану основних фондів.

Цим обумовлено значне зростання аварійності водопровідних об'єктів (тільки у міських мережах в аварійному стані перебуває 19, 9 тис. кілометрів або 26 відсотки від загальної довжини), водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного покриття, четверта частина водопровідних очисних споруд і мереж (у вартісному виразі) фактично відпрацювала термін амортизації, скінчився термін амортизації кожної п'ятої насосної станції. Фактично амортизовано половину насосних агрегатів (40 відсотків потребує заміни).

Незадовільний технічний стан споруд і мереж не може не впливати і на якість комунальних послуг і в першу чергу питної води. Велика кількість аварій на водопровідних мережах (до 2-х одиниць на км) призводять до вторинного забруднення питної води і небезпеки виникнення та поширення інфекційних захворювань.

Незадовільна якість питної води в окремих містах обумовлена не тільки вищезгаданими чинниками, а і якістю вихідної сировини.

Якість питної води визначається за трьома групами показників: мікробіологічними, токсикологічними, а також органолептичними властивостями.

За даними, Держводгоспу ситуація в Україні з сільським водопостачанням є однією з найгірших серед європейських держав та країн СНД. При цьому рівень забезпечення сільського населення гарантованим водопостачанням залишається через незадовільні екологічні умови в цілому низьким, незважаючи на заходи, які вживаються останніми роками Урядом і місцевими виконавчими органами для вирішення цієї проблеми. Крім того, цей стан ще більше ускладнюється наслідками Чорнобильської катастрофи.

Зараз в Україні тільки 4,1 млн. чоловік з 16,7 млн. сільського населення, або 24, 5% користуються послугами централізованих систем водопостачання.

Решта населення користується для питних потреб місцевими джерелами -шахтними і дрібнотрубчастими колодязями, струменевими та іншими саморобними каптажами, прирусловими копанками, привізною водою тощо.

Тільки п'ята частина сіл (5,4 тис. із загальної кількості 28,6 тис.) мають побудовані за проектами системи питного водопостачання, майже половина з яких через недосконалу експлуатацію і тривалий термін служби працює з перебоями і не можуть забезпечити постачання водою нормативної якості.

При цьому слід відзначити, що забезпеченість підприємств сільськогосподарського виробництва і тваринництва централізованим водопостачанням досягає 98 відсотків.

У південних і східних регіонах країни 1095 населених пунктів, де проживає близько 410 тис. чоловік, через природні та техногенні причини не мають гарантованих джерел водопостачання і їх населення змушене користуватися привізною водою.

Переважна більшість шахтних колодязів (в Україні їх налічується понад 2,1 млн. штук) в санітарно-гігієнічному відношенні перебуває в незадовільному стані через фактично повсюдне бактеріальне і хімічне забруднення ґрунтових вод відходами господарської діяльності.

У воді більшої частини обстежених шахтних колодязів і в багатьох свердловинах виявлено вміст небезпечних органічних сполук (нітрити, нітрати, азот амонійний), що в 3-5 разів, а в окремих випадках у 40-50 разів, перевищує допустимі норми. Дуже розповсюджене бактеріальне забруднення ґрунтових вод, які каптуються шахтними колодязями і використовуються у сільській місцевості як джерела питної води.

Радіаційно-екологічний моніторинг Дніпровської водної системи є складовою та невід'ємною частиною загальнодержавної системи моніторингу навколишнього середовища. На сьогоднішній день вирішальний вплив на радіаційний стан Дніпровських водних об'єктів мають гідрометеорологічні умови та радіаційна ситуація, що складаються безпосередньо на територіях найбільш забруднених радіонуклідами. Головним джерелом надходження радіонуклідів водним шляхом у дніпровські водосховища залишається р. Прип'ять.

Метеорологічні умови, що складалися протягом 1999 року на території України, мали суттєвий вплив на гідрологічний режим Дніпровської водної системи. Гідрологічний режим річок, що формують основний приплив радіонуклідів до каскаду дніпровських водосховищ (Верхній Дніпро та Прип'ять з притоками в межах 30-км зони відчуження), характеризувався дуже високою водністю у зимовий період 1998-99 рр., дуже високим весняним водопіллям (та середньою за водністю літньо- осінньою меженню.

Спостереження за радіаційним режимом дніпровських водосховищ проводиться в основному у їх нижніх частинах (у верхніх б'єфах ГЕС).

Загалом у 1999 році у Дніпровській водній системі перевищень рівнів концентрацій радіонуклідів, встановлених НРБУ-97, не спостерігалось.

Таблиця 3.

зміну умов формування поверхневого стоку (відсутність вертикального планування та водовідвідних мереж, перетинання поверхневого стоку шляховими та іншими насипами, створення каскадів ставків і водосховищ на малих річках, у балках);

зменшення випаровування і конденсації вологи в грунті внаслідок ефекту екранування від забудови і благоустрою;

баражний ефект насипу доріг, фундаментів будівель, великих колекторів:

витоки води із водонесучих мереж і комунікацій;

вплив промислових підприємств;

проведення зрошення земель на значних площах;

недостатня забезпеченість дренажем та низька його ефективність роботи за умови дефіциту електроенергії;

неконтрольоване будівництво житлових та виробничо -господарських споруд у найбільш уразливих до дії вод заплавах річок і пониззях.

Станом на початок лютого 1998 року, за даними Геолкому та Гідрометкому, дзеркало ґрунтових вод порівняно з відповідним періодом попереднього року, залягало ближче до поверхні грунту на 50-80 см, а в південних областях - на 103-324 см.

Опади на півдні України в 1997 році становили 184% норми і саме на цих територіях у січні 1998 року підтоплення призвели до надзвичайної ситуації загальнодержавного характеру.

Підтопленням нанесені збитки будівлям, на значних площах сільгоспугідь відмічається засолення грунтів, через високе стояння ґрунтових вод на протязі спостерігається загибель багаторічних насаджень (плодових дерев, полезахисних лісосмуг і т.п.)

Загалом підтоплення територій міст та селищ міського типу зафіксовано у всіх областях басейну Дніпра.

Найбільш несприятливими є урбанізовані регіони в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Харківській, Миколаївській, Полтавській областях. Загальна площа підтоплення в містах і селищах міського типу в цілому по Україні становить 171,3 тисяч гектарів, за попередніми даними на сьогодні підтоплено 234 міста і 324 селища міського типу, більш ніж у 24 містах підтоплені площі перевищують 1000 га.

Тимчасові заходи, проведені в 1998 році під час виходу грунтових вод на поверхню, не привели до суттєвого покращання обстановки.

На протязі 1999 року зниження рівня грунтових вод підтоплених територій спостерігалось лише за рахунок малої кількості опадів.

За даними Держбуду, який відслідковує на протязі останніх років розвиток процесів підтоплення грунтовими водами міст і селищ міського типу, встановлено, що цей процес прогресує і його призупинення та ліквідація можливі лише за умови проведення постійних комплексних робіт.

Підсумовуючи розгляд питання щодо сучасного стану р. Дніпро (головного джерела питного та виробничого водопостачання України) треба відмітити наступне.

Аналіз динаміки змін економічних та водогосподарських показників за останнє десятиліття, проведений фахівцями Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України в рамках фундаментальної теми “Дослідження природно – ресурсного потенціалу і соціального розвитку України” показав:

-наявність значного зростання водоємності валового внутрішнього продукту (ВВП) і промислової продукції, а також брудоводоємності ВВП:

-навіть гіперзниження обсягів виробництва не забезпечує припинення забруднення водних ресурсів, а навпаки може призводити до його збільшення;

-темпи зниження валових показників використання водних ресурсів в кризові періоди завжди нижчі від темпів економічного спаду;

2. В останні роки, внаслідок загальної кризи в економіці країни, зменшення обсягів виробництва, закриття або переорієнтації багатьох підприємств, загальна кількість стічних вод дещо зменшилась, але значно підвищилось число аварій, аварійних та надзвичайних ситуацій, несанкціонованих скидів стічних вод тощо. Тому, навантаження на природні води басейну Дніпра і всіх водних ресурсів країни залишається занадто тяжким. Крім того, порушення в режимах праці гідротехнічних споруд дніпровського каскаду (водосховищ, дамб, каналів тощо), які у теперішній ситуації постійно мають місце, в сукупності із наведеними вище факторами, призвело до не передбачуваних змін у кількісному і якісному складі води.

Надходження у природні водні об'єкти із скидами комунальних і промислових стоків, зливових вод із забудованих територій, проммайданчиків та сільгоспугідь, внаслідок пошкодження на водопровідних (до 2 од/км на рік) і каналізаційних (до 0,3 од/км на рік) мережах великої кількості різноманітних за складом, властивостями та токсичністю забруднюючих речовин призводить не тільки до значного погіршення загального екологічного стану водойм, але й становить пряму загрозу здоров'ю людини через можливість виникнення та поширення різних захворювань, у т.ч., і інфекційних (систематичних і достовірних даних щодо мікробіологічного забруднення води немає, але “водні спалахи” інфекційних захворювань, які щорічно виникають у деяких регіонах, одиничні випадки вже забутих хвороб (черевний тиф) та інші фактори свідчать про незадовільний санітарний стан водних об'єктів і викликають певну тривогу).

Стан постачання населенню питної води і діяльність органів державного нагляду з цих питань залишаються незадовільними.

3. На жаль, і це підкреслено в “Огляді результативності екологічної діяльності в Україні”, затвердженому 21 вересня 1999 року на 6-ій сесії Комітету екологічної політики Європейської економічної комісії ООН, в Україні немає цілісної системи спостережень та аналізу даних за екологічним станом басейну Дніпра, тобто відсутній відповідний моніторинг, хоча в системі екологічної безпеки стратегічна роль у забезпеченні систематичною оперативною надійною інформацією про стан навколишнього середовища належить саме моніторингу.

Аналіз стану та ефективності роботи відомчих мереж спостережень показує, що ця діяльність суб'єктів державного моніторингу зазнала суттєвих втрат внаслідок кризового стану економіки України та його прояву на всіх без винятку ділянках робіт, пов'язаних із здійсненням державного моніторингу довкілля. Незадовільно фінансувались практично всі програми та проекти, які містять складові, пов'язані з моніторингом стану навколишнього природного середовища і спрямовані на підвищення рівня екологічної безпеки.

В результаті, незважаючи на велику програму спостережень, що виконуються організаціями різних відомств, при аналізі результатів спостережень кожного з них гостро позначається відсутність даних для комплексних оцінок якості поверхневих і підземних вод.

Не всі джерела забруднення поверхневих вод охоплені систематичним контролем. Процес одержання інформації про стан водних об'єктів не об'єднаний загальною метою комплексних спостережень. Кожна з відомчих систем базується на власній мережі пунктів, спостереження проводяться по неузгодженим між собою програмам, відповідно до внутрішньовідомчих регламентів, в основному, мають різну науково-методичну базу і матеріально-технічне забезпечення. Зазначені причини часто перешкоджають успішній взаємодії відомчих систем і служб між собою, обмежують обмін інформацією і призводять до дублювання спостережень. Узагальнення одержуваної відомчими службами інформації пов’язане із значними труднощами, зокрема, через суперечливість відомчих інтересів і відсутність реальної координації дій на регіональному рівні.

Недостатнє фінансування поточних моніторингових робіт призводить у деяких випадках до зриву термінів відбору проб і не забезпечує ефективного контролю якості води, особливо в місцях питних водозаборів. В останні роки державним установам не виділяються кошти на придбання приладів, які у багатьох лабораторіях фізично і морально застаріли. Через відсутність приладів в більшості лабораторій не визначаються важкі метали, що не дає змоги дати повну характеристику якості води, що подається для питного водопостачання. Через недостатнє фінансування відбувається скорочення програм і пунктів спостережень і контролю за станом водних об'єктів і водних ресурсів.

Достовірність гідрохімічних даних по ряду показників викликає сумнів. Майже всі лабораторії, що виконують аналізи, не мають сучасного аналітичного обладнання (у той час коли концентрація більшої частини високотоксичних інгредієнтів, настільки мала, що потребує застосування різних видів хроматографії. атомної та плазмової спектрофотометрії та інших чутливих та селективних методів аналізу і спеціальної підготовки проби) та відповідних кваліфікованих спеціалістів. Інформаційна невизначеність, у свою чергу, негативно впливає на обгрунтованість прийняття управлінських рішень.

Необхідно здійснення послідовних заходів з організації та координації створення та функціонування державної системи екологічного моніторингу довкілля, підтримки і розвитку інформаційних систем.

Організаційне забезпечення реалізації Національної програми, розробку та контролем за реалізацією першочергових заходів та завдань здійснюють Мінекобезпеки та державні управління екологічної безпеки областей басейну Дніпра.

Оскільки екологічне оздоровлення басейну Дніпра визначено одним із найважливіших пріоритетів у діяльності Мінекобезпеки, у вересні 1998 року створено, за погодженням Кабінету Міністрів України, Управління проблем Дніпра та водних екосистем та Відділ проблем Дніпра в його складі, на які покладено функцію забезпечення організації супроводу реалізації Національної програми.

В 1999 році здійснено поступові та послідовні кроки з метою удосконалення організаційного забезпечення реалізації Національної програми, основним елементом якого стало створення Ради з екологічних проблем басейну Дніпра та якості питної води, яку створено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.99 р. №1544 із керівних представників усіх зацікавлених міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, обласних та Київської міської державних адміністрацій, Національної Академії наук та громадських організацій (розділ 2.2 Доповіді). Робочим органом Ради, згідно Положення, визначено Відділ проблем Дніпра Мінекобезпеки.

Організаційні та першочергові заходи щодо забезпечення реалізації Національної програми розроблені в більшості областей басейну Дніпра на протязі 1997-1998 років.

Крім того, на виконання “Заходів правового та організаційного забезпечення реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1931 від 7 грудня 1998 року, та “Плану розробки та реалізації організаційно-правових, науково-технічних та інших заходів, передбачених механізмом реалізації та фінансування Національної програми ” Мінекобезпеки, обласні та Київська міська державні адміністрації протягом 1999 року забезпечили розроблення регіональних та місцевих екологічних програм у складі Національної програми (розділ 4.1 Доповіді).

В цьому документі узагальнені положення щодо організаційного механізму реалізації та супроводження Національної та регіональних програм, викладені в текстах зазначених програм, відповідних дорученнях Кабінету Міністрів України, рішеннях та розпорядженнях обласних та Київської міської Рад та державних адміністрацій, наказах Мінекобезпеки, методичних розробках тощо.

забезпечення реалізації програм у встановлені терміни;

досягнення передбачених програмами цільових завдань та показників;

використання фінансових, матеріально-технічних та інших залучених ресурсів за призначенням;

здійснення комплексного аналізу та поточної оцінки ходу виконання програм;

виявлення відхилень при виконанні завдань програм з метою прийняття необхідних оперативних заходів;

забезпечення щорічного звітування перед Кабінетом Міністрів України про хід виконання Національної програми та відповідних регіональних програм в її складі.

Порядком встановлюються наступні повноваження та відповідальність структурних підрозділів Мінекобезпеки, державних управлінь екологічної безпеки в областях басейну Дніпра та місті Києві щодо забезпечення реалізації та контролю за станом виконання Національної та регіональних програм:

Державні управління екологічної безпеки у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Cумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській областях та місті Києві:

а) забезпечують супроводження за розробленням, затвердженням та, в разі необхідності їх коригуванням, регіональних програм екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води;

б) забезпечують на території області (міста) координацію виконання заходів Національної, регіональної, галузевих програм та проектів щодо екологічного відродження басейну Дніпра, відповідних програм та проектів органів місцевого самоврядування;

в) щорічно, на основі затверджених в установленому порядку регіональних програм, напрямів і завдань Національної програми, розроблюють:

-короткотермінові (річні) плани дій (природоохоронних, організаційних, науково-технічних, просвітницьких, з інформаційного забезпечення тощо) з чітким визначенням пріоритетів, реальних обсягів робіт і джерел фінансування;

-пропозиції до переліку та вартості робіт найважливіших природоохоронних заходів щодо екологічного оздоровлення басейну Дніпра і поліпшення якості питної води для включення до Державної програми соціально – економічного розвитку та Державного бюджету на поточний рік;

г) щорічно у терміни, визначені для складання державного і місцевих бюджетів, забезпечують погодження зазначених планів і пропозицій обласними (Київською міською) державними адміністраціями та їх надання згідно встановленої форми Управлінню проблем Дніпра та водних екосистем для узагальнення;

є) здійснюють науково-методичне, технічне та кадрове забезпечення створення обласних (Київського міського) інформаційних систем (центрів) супроводження Національної та регіональної програм;

ж) щорічно розроблюють та реалізують заходи щодо забезпечення інформування населення та залучення громадськості до вирішення проблем екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води.

Управління проблем Дніпра та водних екосистем Мінекобезпеки:

а) щорічно у терміни, визначені для складання державного і місцевих бюджетів, забезпечує отримання, здійснює узагальнення та подання до Мінфіну зведених матеріалів щодо переліку і вартості робіт щодо екологічного оздоровлення басейну Дніпра і поліпшення якості питної води, відповідно до структури видатків державного і місцевих бюджетів, передбачених бюджетною класифікацією;

б) здійснює розгляд та узгодження, за участю Управління економіки, обсягів робіт і переліків природоохоронних заходів в басейні Дніпра на наступний бюджетний рік, які мають здійснюватись за рахунок видатків з головного розділу “Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека” державного бюджету;

в) здійснює розгляд запитів щодо фінансування найважливіших природоохоронних заходів з екологічного оздоровлення басейну Дніпра, підготовку та подання відповідних пропозицій Управлінню економіки для їх включення до Переліку природоохоронних заходів використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища на наступний бюджетний рік;

г) щорічно, на основі напрямів і завдань Національної програми та Комплексної програми науково-технічного забезпечення екологічного відродження басейну Дніпра та поліпшення якості питної води здійснює:

-розгляд запитів щодо фінансування найважливіших науково – дослідницьких робіт;

-підготовку та подання Мінекономіки України проекту узагальненого переліку першочергових науково – дослідницьких робіт з екологічного оздоровлення басейну Дніпра на наступний бюджетний рік в межах коштів Державного бюджету, передбачених Мінекобезпеки, Національній академії наук тощо на фінансування наукової частини Національної програми;

-підготовку та подання для затвердження керівництву Мінекобезпеки проекту плану науково – дослідницьких та проектно – конструкторських робіт з екологічного оздоровлення басейну Дніпра на наступний бюджетний рік;

д) забезпечує науково-методичну підтримку та координацію впровадження програмних засобів, за участю Управління державного екологічного моніторингу, при створенні басейнової інформаційної системи (центру) супроводження Національної та регіональної програм екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води;

е) забезпечує отримання інформації від зацікавлених міністерств, інших органів центральної виконавчої влади, обласних та Київської міської державних адміністрацій, здійснює її узагальнення, підготовку та подання до 20 березня Кабінету Міністрів України проекту щорічної доповіді про хід реалізації Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води та регіональних програм у її складі.

Затверджений Порядок наказано відповідним структурним підрозділам Мінекобезпеки та державним управлінням екологічної безпеки в областях басейну Дніпра та місті Києві взяти до керівництва та неухильного виконання, крім того, Прес-центру Мінекобезпеки, за участю Управління проблем Дніпра та водних екосистем, забезпечити висвітлювання проблематики щодо екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води у засобах масової інформації.

Напрямки подальшого функціонування та удосконалення організаційного механізму реалізації Національної програми полягають, перш за все, в:

забезпеченні діяльності Ради з екологічних проблем басейну Дніпра та якості питної води, Президії та постійно діючих робочих груп Ради;

у зміцненні регіональних структур, відповідальних за реалізацію Національної, регіональної, галузевих програм та проектів щодо екологічного відродження басейну Дніпра;

впровадженні принципів басейнового управління водокористуванням, охороною вод, відтворенням водних ресурсів та фінансуванням заходів екологічного оздоровлення водних об'єктів в басейні Дніпра;

забезпеченні контролю за впровадженням рішень Ради з екологічних проблем басейну Дніпра та якості питної води,

забезпеченні контролю виконання завдань Програми, що фінансуються за рахунок державного і місцевого бюджетів та інших джерел, у тому числі власних коштів підприємств

підвищенні ефективності реалізації завдань і заходів, передбачених Національною та регіональними програмами.

Тому на сучасному етапі реалізації Національної програми особливої гостроти набувають питання удосконалення системи управління охороною навколишнього природного середовища та реалізації екологічних програм. Існуюча система створювалась в умовах централізованої планової системи, її адаптація до нових соціально-економічних умов та підвищених екологічних вимог життєдіяльності населення здійснюється недостатніми темпами.

Ключовими факторами удосконалення системи управління мають стати:

подальше підвищення ролі економічних та правових методів регулювання природокористування та охорони природи;

поступове реформування організаційної структури управління.

Мета удосконалення економічної інфраструктури управління природокористуванням - підтримання економічно дієвого рівня для всіх суб'єктів господарювання та забезпечення її засобами виконання державних, регіональних та місцевих екологічних програм.

Мета удосконалення організаційної інфраструктури управління - включення механізмів представницьких, підприємницьких, громадських, наукових органів в систему управління та забезпечення їх скоординованих дій шляхом створення басейнових міжвідомчих координаційних органів (рад, комісій).

Одним з найважливіших напрямків формування такого принципово нового механізму управління природокористуванням та природоохоронною діяльністю як на державному, так і на регіональному рівнях, є залучення до вирішення екологічних проблем не тільки державних установ, а практично всіх секторів суспільства, в першу чергу підвищення ролі:

органів місцевого самоврядування;

неурядових (громадських) екологічних організацій;

приватного бізнесу (останній виключно під дією громадськості та за допомогою державного регулювання має стати основним джерелом інвестування у природоохоронні програми, однак в наших умовах це реалії завтрашнього дня).

На сьогодні в більшості ряді областей басейну уже розроблені і затверджені розпорядженням голів обласних державних адміністрацій чи рішеннями обласної ради народних депутатів регіональні програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра або аналогічні розділи в обласних програмах охорони довкілля. Однак для формування дієвого організаційного, фінансового та економічного механізму забезпечення реалізації регіональних програм необхідна реформа місцевого самоврядування в напрямку посилення його повноважень, відповідальності та фінансової спроможності щодо вирішення регіональних екологічних проблем, про що свідчить досвід розвинутих країн.

Таким чином, з розширенням масштабів виконання робіт виникає нагальна потреба в їх координації, розробці і впровадженні механізмів фінансового забезпечення тощо, для цього необхідно здійснення поступових та послідовних кроків з метою удосконалення організаційного забезпечення природокористування, охорони навколишнього природного середовища та реалізації Національної програми.

Удосконалення структури управління природоохоронним комплексом басейну Дніпра доцільно здійснювати в декілька етапів: на першому - планується досягти повної реалізації можливостей, що закладені в діючих структурах та нормативних актах, на базі поєднання басейнового планування та територіального оперативного управління, на другому та наступних - підключення механізмів басейнового управління, розробка та впровадження його організаційних та нормативно-правових засад.

Після опрацювання цього питання з усіма зацікавленими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, обласними та Київською міською державними адміністраціями, Національною Академією наук згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.99 р. №1544 утворено Раду з екологічних проблем басейну Дніпра та якості питної води, затверджено Положення про Раду та її посадовий склад.

Основними завданнями Ради визначено:

-розроблення пропозицій щодо формування основних засад державної політики та механізму її реалізації в галузі поліпшення екологічного стану Дніпра та забезпечення населення якісною питною водою;

-сприяння реалізації Національної програми, інших державних, галузевих, регіональних та місцевих екологічних програм, спрямованих на поліпшення екологічного стану басейну Дніпра;